2.2. Економічні категорії та економічні закони

 

Розвиток економіки (суспільного виробниц­тва) не є випадковим процесом. У ній, як і в природі, через зовнішній, здавалося б, хаос, прокладає свій шлях необхідність закономірного розвитку. Тобто мова йде про те, що економічні (господарські) процеси направля­ються внутрішніми, властивими саме їм законами.

Звичайно, це не заперечує існування випадкових явищ, непе­редбачених ситуацій, які не вписуються у загальну логіку розвит­ку. Чому? Тому, що закони проявляються не в кожному окре­мому явищі, а у вигляді пануючої тенденції, яку можна виявити лише у всій сукупності явищ і процесів, що відбуваються.

Пізнавання суті цих явищ і процесів відбувається шляхом абс­трагування (про що мова йшла у попередній темі) від випадкових, одиничних, поверхових ознак і на цій основі виявлення родових (основоположних) ознак економічного явища, ознак, які відобра­жають в узагальненому вигляді найбільш суттєві його сторони. Такий підхід до вивчення економічних явищ і процесів дає мож­ливість сформулювати свої категорії і поняття.

Що розуміється під економічною категорією? Категорія політекономії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке

проявляється в певному виробничому відношенні. Або інакше - це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відно­син людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.

Категорія - це нижчий ступінь пізнан­ня економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон. Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в т. ч. причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний магістральний напрям розвит­ку тієї чи іншої сфери економіки.

Схема 13 Сутність економічного закону

А оскільки це так, то люди не можуть створювати або скасовува­ти економічні закони (як, наприклад, вони поступають з юридични­ми законами). Але це не означає, що економічні закони проявля­ються, діють самі по собі, поза господарською діяльністю людей (як, наприклад, закони природи). Економічні закони можуть проявляти­ся, реалізовуватися лише через господарську діяльність людей, через їхні економічні стосунки (відносини) між собою. Тобто виробничі (економічні) відносини між людьми є тим середовищем (умовами), в якому виникають і діють економічні закони. Поза цим середовищем немає і його законів. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, бажання людей, але не від їхньої діяльності.

Навіть перше, поверхове знайомство з еко­номікою показує, що процеси, які в ній відбу­ваються, складні й багатогранні. Дедалі ми все більше будемо в цьому переконуватися. А це

означає, що не може бути якогось єдиного закону функціонування економіки, економічних процесів. Закони економіки різноманітні

й різнобічні. Зокрема, серед них можна виділити три основних групи законів^21].

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це зако­ни, які діють • у всіх без винятку способах виробництва. Вони відображають: а)загальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва; б)об'єктивні основи зростання його ефективності; в)розвиток організаційно-економічних відносин; г)діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві процесу взаємодії людини з природою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб.

Вивчення і пізнання загальних економічних законів має виня­тково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні. Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують займатися вивченням переважно специфічних економічних законів (в першу чергу законів, власти­вих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов'язаних одна з одною. А в окремих випадках, як про це гово­рилося вище, вона виродилася в Арістотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних еконо­містів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й закономірності дають все більше про себе знати у зв'язку з небува­лим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналі­зації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало нагаль­ною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розви­ток як єдиний світовий процес. Про це піде мова в кінці нашого курсу.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це за­кони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони

f21'. Деякі автори виділяють чотири групи. Зокрема, такий поділ ми зустрічаємо в підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією проф. Мочерного С. В. Тернопіль, AT "Тарнекс", 1993. Проте нам здається, що виділення четвертої групи носить штучний характер. А найголовніше - не має принципового значення.

виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

Будь-який спосіб виробництва має багато властивих йому спе­цифічних законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери (галузі) економічної системи. Але серед них виділя­ється один, який виражає найбільш глибинні зв'язки даного способу виробництва, його мету й засоби досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом формації.

До третьої групи економічних законів належать закони, які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виража­ють такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів. Див. схему 14.

Схема 14 Система економічних законів

Специфічні економічні закони відрізняють один соціальний ступінь розвитку суспільства від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи поступальний процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства в єдине ціле. Особливі закони дають можливість з'ясувати специфіку функціонування ринкової економіки. Така роль різних типів економічних законів визначає й порядок їх вивчення. В першому й п'ятому розділах посібника при аналізі загальних основ економіч-

ного життя основна увага приділяється розгляду загальних еконо­мічних законів. Закони, що властиві товарній (ринковій) організа­ції виробництва, в основному, з'ясовуються в другому розділі. В інших розділах (третій і четвертий) мова піде переважно про форми прояву специфічних економічних законів. Проте такий поділ є умовним, тому що всі ці закони проявляються одночасно, їхні дії переплітаються, взаємопов'язані. Тому зрозуміти поступа­льний розвиток суспільства, механізм функціонування економічної системи, як у цілому, так і в окремих її ланках (макро - і мікрорів-нях), можна лише аналізуючи прояв економічних законів у їх взаємодії, взаємозв'язку й взаємозалежності.

Вище мова йшла про те, що економі­чні закони за характером дії є об'єктив­ними, тобто діють незалежно від того, хочуть того люди чи ні. Проте це не означає, що люди безсилі перед економічними законами. Вони можуть вивчати їх, пізнавати механізм їхньої дії і на основі цього використовувати в своїх інтересах. Саме політекономія й дає можливість пізнавати вимоги об'єктивних економічних законів, а економічна політика, яка будується на рекомендаціях політекономії, — використовувати свідомо ці закони в інтересах суспільства. (Про це мова йшла у першій темі. Див. "Політекономія і економічна політика*').

Звідси випливає дуже важливий висновок: механізм функціо­нування й розвитку будь-якого способу виробництва, незважаючи на те, що в остаточному підсумку він визначається вимогами об'єктивних економічних законів як невід'ємний елемент, перед­бачає сукупність свідомих, вольових дій людей. Особливо зростає роль свідомого фактора в умовах великомасштабного й складного виробництва.

Проте така роль свідомого фактора не говорить про те, що лю­ди вільні в своїй економічній, господарській діяльності поступати так, як їм заманеться. Люди в своїй практичній діяльності зреш­тою підкоряються тій об'єктивній необхідності, яка диктується вимогами економічних законів. Що ж спонукає людей діяти так, а не інакше, тобто не так, як їм заманеться? Чи не можуть вони, маючи розум і свободу волевиявлення, діяти всупереч економічним законам? Відповіді на ці запитання мають принципове значення для розуміння об'єктивності всього ходу розвитку людського суспільства. Розуміння того, що це процес не випадковий, а закономірний, що розвиток суспільства може й повинен йти лише в такому, а не в іншому напрямку.

Річ у тім, що спонукальним мотивом господарської діяльнос­ті людей виступають їхні економічні інтереси.1221. Саме вони націлюють на діяльність людей у напрямах, які диктуються об'єктивними законами. Так, наприклад, фермери або ремісники як дрібнотоварні виробники в силу своїх економічних інтересів змушені рахуватися з законами ринку, які диктують їм ціни, обсяги й асортимент продукції, що виробляється. Підприємець, бажає він того чи ні, не може не прагнути до привласнення мак­симально можливого прибутку (причому, як правило, будь-якою ціною). До цього його теж спонукає економічний інтерес і закони ринку - інакше не виживе у конкурентній боротьбі. Нарешті, в умовах багатофакторного, складного й великомасштабного вироб­ництва планове, регульоване ведення господарства - це не просто побажання, а необхідність, породжена суспільним економічним інтересом. Інакше висока ефективність виробництва не буде забезпечена, а отже, не зростатиме добробут людей.

Звичайно, дрібний виробник може поступати так, як йому за­манеться, може не рахуватися із законами ринку. Але платою за це буде його розорення й зубожіння. Банкрутство чекає й підпри­ємця, якщо він наважиться ігнорувати закони, що примушують його до все більшого розширення виробництва (справи) з метою отримання все більшого прибутку. Нарешті, складне, велике за обсягами виробництво ніколи не дасть великої ефективності, якщо воно не буде координуватися й направлятися з одного центру. Тобто, будь-які дії людей, що йдуть всупереч вимогам економічних законів, неминуче ведуть до господарських труднощів і значних економічних втрат. Економічні закони "не прощають" тим, хто ігнорує їхні вимоги й хоче будувати господарське життя на свій розсуд.

Сказане означає, що об'єктивні економічні закони спонукають людей до певних дій, диктують логіку їхньої поведінки з допомо­гою економічних інтересів. Тому саме інтереси разом з потребами й стимулами (про що мова буде в наступних темах) утворюють найважливішу ланку в дії і прояві економічних законів. Саме через них об'єктивна необхідність прокладає собі дорогу, приво­дить у рух господарську діяльність людей.

І221. Економічні інтереси - категорія, що виражає об'єктивно зумовлені ма­теріальні (економічні) потреби людей. Або це усвідомлена потреба, яка перетвори­лася на спонукальний мотив діяльності чи поведінки людей, колективів, суспільства.

Вивчаючи економічні закони, політекономія виділяє два основ­них способи їх прояву: стихійний і свідомий. Стихійний - коли люди в своїй господарській діяльності ігнорують їхні вимоги. Закони все одно діють, але діють як сліпа руйнівна сила. Яскравим прикладом того є економічна політика, яка проводиться в Україні уже впродовж шести років некомпетентними (щоб не сказати більше) політиками в угоду МВФ. Результатом є незнане історією скорочення й занепад національного виробництва у відносно норма­льних умовах існування країни. Не було ні війн, ні збройних конфліктів, ні природних катаклізмів, а виробництво ВВП через суперечливі дії урядів (які змінювалися, як у калейдоскопі), що йшли всупереч вимогам економічних законів, бо силовими методами здійснювались економічні реформи, скоротилося за шість років на 70% і продовжує скорочуватися далі. Свідомий - коли люди вивча­ють вимоги економічних законів і відповідно до них, свідомо використовуючи механізм дії економічних законів через економічну політику, будують свою господарську діяльність. За цих умов економічні закони проявляються як пізнана необхідність, і їхня дія підпорядковується інтересам суспільства.

Отже, економічні закони, рахуємося ми з ними чи ні, все одно. Іють. Тільки в умовах, коли люди їх враховують, вони служать їм на користь. Коли ж закони ігноруються, вони діють всупереч інтересам людей.

 



  • На главную