Закони про подвійне громадянство - продумана стратегія чи чистої вод

 

Коментарів: 0

Версія для друку

Зміни у законодавчих документах деяких європейських держав за останні кілька років примушують замислитися над тим, чи не мають намір вони перекроїти карту Східної Європи? І яким чином це може торкнутися країн колишніх радянських республік, зокрема України? На перший погляд подібні питання можуть здатися абсолютно абсурдними, але якщо все добре обдумати і зважити - то стає зрозуміло, що нічого неможливого у наш час немає. Нові закони про громадянство в Румунії, Угорщині, а тепер і Польщі стали причиною того, що населення України почало масово отримувати друге громадянство, навіть незважаючи на те, що за українським законодавством це заборонено.

А між тим, все почалося набагато раніше, ще у 1920 році, коли Австро-Угорщина, яка програла Першу Світову війну, вимушена була погодитися на Тріанонський договір і припинити своє існування. І велика кількість земель, які раніше належали їй, відійшли до інших держав. Подібне потрясіння випало і на долю Румунії, яка у 1939 році підписала пакт Молотова-Ріббентропа і також втратила землі, які їй належали. Але ані одна, ані друга країна після стількох років так і не змогли змиритися із втратою. Ясна річ, що поки існував Радянський Союз, про повернення земель навіть думати не доводилося, тому як радянський уряд жорстко контролювала все, що відбувалося у країнах соціалістичного табору.

Але у 1991 році СРСР наказав довго жити, і тоді і Угорщина, і Румунія згадали про старі образи.

Відразу зазначимо, яке відношення до всього цього має Україна. Після підписаних названих договорів їй відійшли Закарпатська область, яка належала Австро-Угорщині, і де проживало 156 тисяч угорців, а також Північна Буковина і Південна Бессарабія, що належали Румунії. На даний час в Україні проживає близько 150 тисяч румунів, а ще більше 258 тисяч молдаван, яких румуни вважають своїми братами. Таким чином, всі висунуті претензії від Угорщини та Румунії стосуються України найбезпосереднішим чином.

У 2010 році в Угорщині відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобули представники консервативних сил - партія «Фідес». Її лідер Віктор Орбан широко відомий неодноразовими скандальними заявами про те, що необхідно повернути втрачені за Тріанонським договором землі. Коли мова заходила про Закарпаття, він стверджував, що це - угорська земля. І ці висловлювання знайшли своє відображення у змінах законодавства стосовно громадянства. Згідно з цими змінами, паспорт Угорщини можуть отримати не тільки етнічні угорці, а й українці, які мали предків, що мешкали на австро-угорській території. При цьому варто відзначити, що українське законодавство до розрахунку не береться. Але угорський уряд проводить таку політику не тільки на українській території, але й тих держав, які отримали землі колишньої Австро-Угорщини.

Щось подібне відбувається і в Румунії. Причому пропагуванням румунського громадянства займаються багато державних органів країни. Так, наприклад, Міністерство освіти надає підтримку студентам, які приїжджають в Бухарест на навчання, або тристами, використовуючи туры в европу от туроператора Роял-Вояж. Крім того, воно ж займається організацією екскурсій до Румунії для молодого покоління, яке проживає на етнічних румунських землях, а також організовує зустрічі з румунськими політиками. Міністерство юстиції уважно стежить за тим, скільки нових громадян Румунії з'явилося в інших країнах.

Згідно заявам самих чиновників, раніше дані тих, хто отримав паспорт і громадянство Румунії, можна було подивитися на офіційному сайті румунського Міністерства юстиції. Але у 2009 році Чернівецька обласна рада звернулася до В. Ющенка, який був тоді Президентом, розібратися у ситуації, що склалася. Потім на рівні Міністерств двох країн відбулася вельми непроста розмова, після якої списки нових румунських громадян українського походження зникли. Тепер подібну інформацію можна знайти на ресурсі громадських організацій, але суті проблеми це аніскільки не змінює.

Свою політику Румунія проводить через національно-культурні організації, які діють на Україні. І хоча офіційного підтвердження того немає, але українські спецслужби заявляють, що кошти на це виділяються ні багато, ні мало, а з державного бюджету Румунії. До політики домішується і церква. Але, незважаючи на всі звинувачення, румунська сторона запевняє, що не претендує на українські землі, а лише підтримує своїх співгромадян, що проживають за межами своєї країни.

Примітно, що політики Румунії роблять вельми суперечливі заяви. Так, якщо Анатолій Попеску, голова Одеської асоціації «Бессарабія» говорить про те, що Румунія ні в якому разі не претендує на території України, то Корнелій Вадим Тудор, голова партії «Велика Румунія», навпаки, говорить про те, що Румунія під тиском віддала Буковину та Бессарабію, але ситуація може змінитися, до того ж докорінно.

А румунський Президент Траян Басеску пішов ще далі, запропонувавши у 2008 році українському уряду свого роду угоду - Україна віддає Румунії Північну Буковину та Південну Бессарабію, а натомість отримує Придністров'я, де живе багато українців.

Думки представників української влади також неоднозначні. На думку Вадима Колесніченка, міжнародне законодавство не має необхідних механізмів перегляду державних кордонів, якщо частина населення є громадянами іншої держави. Тому ні в Угорщині, ні в Румунії немає шансів повернути колись втрачені території.

У той же час, за твердженнями експертів-міжнародників, мало кому відомо про те, що в міжнародному законодавстві передбачено створення автономії у тих районах, де компактно проживає нацменшина у разі, якщо 80 відсотків населення цих територій мають громадянство іншої країни. А якщо буде автономія - то й до приєднання до іншої країни не за горами. Звичайно, в українському законодавстві подібні норми відсутні. Але румунський та угорський уряди можуть працювати на перспективу. Коли набереться необхідна кількість громадян, які мають подвійне громадянство, можна буде перейти до більш рішучих дій. З одного боку, будучи членом Європейського Союзу, ці держави не зможуть просто забрати українські території, але хто може гарантувати, що вони будуть діяти чесними методами? Що завадить їм замовити кілька скандалів у пресі про ущемлення прав національних меншин на території України?

Скажемо також кілька слів про найновіший закон про громадянство, який був прийнятий в Польщі менше місяця тому. На думку українських політиків, це рішення має більш стратегічний характер, ніж політичний. Річ у тім, що якщо проаналізувати міграційні процеси, особливо ті, які відбуваються на європейській території, то очевидною стає нестача робочої сили і скорочення народжуваності. Таким чином, питання про подвійне громадянство в Польщі має більше правовий, юридичний, суспільний характер, а деякою мірою навіть включає проблему робочої сили. Але знову ж, хто дасть гарантію, що за всім цим не ховається бажання польського уряду повернути свої території.

Нагадаємо, у Польщі 15 серпня набув чинності закон про громадянство, згідно з яким всі бажаючі отримати польський паспорт, можуть не відмовлятися від громадянства іншої країни. Громадянином Польщі може стати будь-яка людина, яка легально проживає на її території протягом останніх трьох років. За словами спікера українського міністерства закордонних справ Олександра Дикусарова, прийняття нового закону в Польщі створюють певні передумови для українських жителів в отриманні польського громадянства. Але оскільки українське законодавство забороняє подвійне громадянство, то, зі слів Дікусарова, Міністерство буде відслідковувати ситуацію.

Але з іншого боку, відстежити-то вони може й зможуть, але ж ніякого покарання за подвійне громадянство в Україні не передбачене (!). Ось такий парадокс. Щоправда, в лютому 2012 року була зроблена спроба змінити ситуацію - на розгляд Верховної Ради був внесений законопроект про накладення штрафів за подвійне громадянство. Сума штрафу повинна була скласти від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів. Якщо ж подібне порушення закону зробить державна особа, у такому випадку сума штрафу повинна дорівнювати 50-100 неоподатковуваним мінімумам. Але на цьому все і закінчилося. Єдине, що вдалося зробити, був прийнятий закон про те, що жителі України, які отримали друге громадянство, повинні довести до відома відповідні органи. Як то кажуть, без коментарів.

На даний час немає точних даних про те, скільки українських громадян обзавелися другим громадянством: по-перше, тому що люди, як правило, не афішують подібну інформацію, по-друге, володарів двох паспортів на Україні підрахувати ніхто особливо не намагався.

Звичайно, можна піти радикальним шляхом, взявши в якості прикладу Словаччину - там просто забирали паспорти у тих, хто отримав громадянство іншої країни. Але ситуація на Україні в економічному плані і так нерайдужні, держава не може дозволити собі позбавити значну частину населення можливості заробити в європейських державах і тим самим прогодувати свої сім'ї. Отримання другого паспорта, зокрема держави, що є членом Євросоюзу, дає українському населенню «зелене світло» на виїзд за кордон. Адже на Україні заробити ніде.

Чисто по-людськи людей, які прагнуть отримати друге громадянство, зрозуміти можна. Якщо рідна держава не здатна забезпечити людей роботою і гідним заробітком, то й дивуватися нічому. Люди будуть, як і раніше, прагнути до того, щоб покинути межі Батьківщини. Тому замість порожньої демагогії, краще б піднімали національну економіку, тоді й масштаби проблеми були не такими вражаючими.

У той же час, зовсім інше ставлення виникає до високопоставлених політиків та чиновників, які отримують громадянства інших країн. Їм-то навіщо це потрібно? Хіба тільки для того, щоб мати можливості для «відходу».

 



  • На главную