§ 6. Закони і підзаконні нормативні правові акти

 

Нормативні правові акти за юридичною силою поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Юридична сила – це властивість нормативних актів, яка визначає їх співвідношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компетенції правотворчого органу та його місця в механізмі держави.

Закон – це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, який прийнято в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом і який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Ознаки закону:

1. Закон приймається тільки вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є виключною компетенцією Верховної Ради України. Народ здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум.

2. Закон містить первинні юридичні норми і тому є базою, основою поточної нормотворчості.

3. Закон регулює найважливіші, соціально значущі суспільні відносини в економічній, політичній, соціальній, культурній, екологічній і міжнародній сферах. Так, згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються: права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової діяльності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.

4. Закон має вищу юридичну силу, тобто верховенство в системі нормативних правових актів. Вища юридична сила означає, що всі інші нормативні акти повинні прийматися на основі й у виконання закону; закони змінюються чи скасовуються тільки законами; закон підлягає конституційному нагляду.

5. Закон приймається в особливому порядку. Законодавчий процес має декілька самостійних стадій – логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і регламентом Верховної Ради України. Він передбачає:

а) законодавчу ініціативу – звернення суб'єктів, визначених Конституцією, до Верховної Ради з пропозицією щодо прийняття нового закону або зміни чинного законодавства; право законодавчої ініціативи згідно зі ст. 93 Конституції України мають Президент України, народні депутати, Кабінет Міністрів України і Національний банк України;

б) підготовку проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення приймаються такі рішення: повернути проект закону для доопрацювання з визначенням головних зауважень і строку доопрацювання; надіслати проекти закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і винести його на всенародний референдум; прийняти закон та визначити порядок надання йому чинності;

г) прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в цілому або постатейно за результатами другого і третього читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України;

д) введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада вирішує питання щодо умов його введення в дію. Надання закону сили визначається в прикінцевих або перехідних положеннях закону чи окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради закон подається на підпис Президентові України. Президент підписує закон протягом 15 днів після його отримання й офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону і повертає його зі своїми умотивованими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як 2/3 конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття. Закон України не пізніше як у 15-денний строк після його прийняття і підписання підлягає оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: Офіційному віснику України, Відомостях Верховної Ради України. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні.

Основним Законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Це акт установчого характеру, який закріплює засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція – акт виключної властивості, вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях, є гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної чинності. Норми Конституції є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Допускається постановлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції, якщо таке рішення не може бути обґрунтовано нормами поточного законодавства. Охорона Конституції забезпечується Конституційним Судом.

Закони поділяються на конституційні і звичайні. Конституційний закон вносить зміни та доповнення до Конституції і приймається 2/3 голосів конституційного складу представницького органу. Звичайний закон встановлює відправні засади правового регулювання в певній сфері суспільних відносин і приймається більшістю (1/2) конституційного складу парламенту. Розрізняють також кодифіковані закони, у яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин (приймаються у формі кодексів, Основ законодавства); тимчасові закони, прийняті на визначений за часом строк; допоміжні закони, які затверджують, змінюють, припиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування та ін.

Усі інші нормативні правові акти приймаються на основі й у виконання законів і не повинні їм суперечити. Такі акти називають підзаконними. Сфера дії та юридична сила підзаконних актів залежать від компетенції правотворчого органу і його місця в державному апараті.

Найважливішими підзаконними нормативними актами в Україні за суб'єктами їх прийняття є:

– укази Президента України;

– постанови Кабінету Міністрів України;

– накази міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади;

– розпорядження глав місцевих державних адміністрацій;

– рішення органів місцевого самоврядування та їх виконавчих комітетів;

– локальні нормативні акти (статути, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо), які діють у межах конкретного підприємства, організації, установи.

Нормативні правові акти систематизуються. Систематизація – це упорядкування чинних нормативних актів, приведення юридичних норм в єдину узгоджену систему з метою усунення суперечностей між ними, забезпечення доступності законодавства для всіх громадян і організацій.

Розрізняють дві основні форми систематизації – кодифікацію та інкорпорацію.

Кодифікація – упорядкування юридичних норм у процесі правотворчості на основі суттєвого перероблення їх змісту, наслідком якого є створення логічно і юридично цілісного, внутрішньо узгодженого нового акта (кодекс, статут, положення), що регулює певну групу суспільних відносин.

Інкорпорація – зовнішнє упорядкування нормативних актів без зміни їх змісту, наслідком якого є збірники або зібрання, де нормативні акти розташовані у хронологічному порядку, за предметною ознакою, за юридичною силою тощо. Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюватися від імені компетентних державних органів, або неофіційною, яка проводиться видавництвами, науковими установами, навчальними закладами, окремими спеціалістами. У першому випадку збірники нормативних актів є офіційною формою їх оприлюднення, на них можна посилатися при вирішенні юридичних справ (наприклад, Офіційний вісник України), у другому – вони мають тільки довідково-інформаційний характер.

 



  • На главную